Триває четвертий місяць нашого карантинного навчання в Університеті м. Печ. Ми пішли на ризик і поїхали на Еразмус у часи ковіду – абсолютно нову еру навчання та обмінів. Що ми можемо сказати на сьогоднішній день про наш угорський досвід? Ми абсолютно не жалкуємо про це!

В університеті Шевченка ми навчаємося на різних факультетах – в Інституті журналістики та на факультеті психології. Познайомилися за декілька тижнів до виїзду і вперше зустрілися в автобусі з Києва до Будапешту. З тих пір – нерозлучні :)

Перші дні.

Приїхавши до Угорщини, відсиділи свої 6 карантинних днів і, зробивши два ПЦР-тести, вийшли на свободу та переїхали до іншого гуртожитку, де переважно проживають студенти нашого факультету – Humanities. Гуртожиток ділиться на блоки, де живуть четверо студентів (по двоє в кімнаті) і ділять ванну кімнату. На поверсі знаходяться дві спільні кухні. Територіально ми проживаємо недалеко від центру та всього культурного осередку життя Печі, проте гуртожиток знаходиться на горі, і тому сходити в магазин для нас – справжнісіньке тренування.

Навчання онлайн - не вирок.

Навчання, хоч і відбувається онлайн, проте організовано дуже чітко. Заняття проходять у додатку Microsoft Teams. До початку навчання ми отримали персональні логіни та паролі для входу у Teams, а також у систему Neptun – платформу, де можна обирати предмети, слідкувати за оцінками, реєструватися на іспити та навіть платити за гуртожиток.

До речі, цікава річ – в університеті м. Печ студенти мають декілька спроб, щоб скласти іспит. Усе спрямовано на те, щоб успішно завершити семестр. Якщо не вдається з першої спроби, питання вирішується кількома кліками мишки – варто лише зареєструватися на інший день іспиту. З другого та третього разу все ще можна отримати свою п’ятірку (в Угорщині 5-бальна система оцінювання). В цьому одна з характерних відмінностей з українською системою, де якщо не склав спочатку, максимум отримаєш трійку.

Викладачі дуже відкриті та прості у спілкуванні – з радістю допомагають, якщо виникають певні труднощі, і цікавляться не лише нашими успіхами у навчанні, а й розкривають нас як особистостей. Навіть запрошують на хайкінг або на каву, щоб зустрітися особисто.

Курси не забиті студентами. В середньому від 5 до 10 людей. Завдяки цьому, є можливість приділити час кожному і отримати якісний відгук з обох сторін.

Вибір наших предметів відбувався за критерієм максимальної схожості з українськими та, відповідно, набором необхідної кількості кредитів (обов’язково від 20).

Медицина та страхування.

Під час проживання в Печі у нас з’явилось нове «хобі» – кататись на машинах швидкої допомоги в лікарню. Якщо потрапити туди через виклик швидкої, то оплачувати послуги не потрібно, проте нереально важливо мати страховий поліс (або український, або угорський), тому що в Угорщині це є обов’язковим для надання медичної допомоги. І хоча лікарні мають сучасне обладнання та кваліфікований персонал, очікувати результатів обстеження доводилося на дерев’яних стільцях до 6-7 годин, якщо ситуація не вкрай критична.

Про життя поза навчанням.

Печ вважається третім містом за розміром в Угорщині і епіцентром міжнародних студентів. Тут щорічно отримують стипендії понад 15 тисяч людей. На щастя, після 2,5 місяців буремного карантину, коли всі заклади працювали лише на виніс, а магазини працювали до 6 вечора, після чого починалася комендантська година, нам все ж вдалося побачити життя таким, яким воно було до ковіду. А все тому, що Угорщина – одна з найшвидших країн за кількістю вакцинованих людей. На початку травня аж 40% (4 мільйони) людей, що проживають тут, отримали свій «пропуск на волю». Тому зараз, у будь-який день тижня, центр міста заповнений молодими людьми. Усі тераси барів та кафе забиті (всередину можна потрапити лише вакцинованим), а на центральній площі можна завжди з легкістю обзавестися новими цікавими знайомствами, а іноді й справжніми друзями. Ми познайомилися з безліччю чудових людей з усього світу – від Америки та Мексики до Арабських країн, В’єтнаму та Південної Африки. Завдяки їм досягнута одна із наших цілей на цей обмін – руйнування стереотипів про різні релігії та нації, а також відкриття цікавих місць для майбутніх подорожей. У вільний час ми всі разом організовуємо активності – вже тричі були у Будапешті, Сегеті, ходили в похід у гори, плавали на каяках. У планах на останній місяць – з’їздити до угорського озера Балатон та підкорювати сусідні Сербію і Хорватію.

Загалом, досвід перебування на мобільності перевершив усі наші очікування і дав багато корисних знань, як професійних, так і життєвих, якими ми з радістю будемо ділитися, повернувшись додому.

Анна Зеленько
студентка 1 курсу магістратури
факультету психології
ОНП «Соціальна реабілітація»
і
Ірина Косицька
студентка 1 курсу магістратури
Інституту журналістики