«Наступного разу ми привеземо автобус людей, оскільки це все треба знати і чути», – цими словами, Галина Кучер, очільниця відділу управління праці та соціального захисту населення Уманської міської ради, завершила свій виступ на Всеукраїнському форумі «Дитина в тривожному середовищі розвивальні та відновлювальні практики», котрий відбувся 31 травня – 1 червня 2019 року.

Форум потроху стає гарною традицією факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, адже проводиться за ініціативи кафедри соціальної реабілітації та соціальної педагогіки вже вдруге. Проте, у чому ж особливості цьогорічного Форуму до Дня захисту дітей та що так вразило учасників?

Ми звикли до думки, що середовище в якому ми живемо впливає на нас, воно містить у собі можливості, ресурси, підтримку оточуючих – усе, що допомагає нам досягати життєвого успіху. Значно рідше ми розмірковуємо над тим, як ми самі можемо впливати на середовище, як ми стаємо не його "споживачами", а його "творцями". Зокрема, й творцями тієї дійсності в якій зростає майбутнє покоління.

«Сучасні погляди на створення середовища, передбачають зміну уявлень про місце і роль дитини. Перехід від формули «все для дитини» до «разом з дитиною» – засвідчує кардинальні зміни в суспільних процесах, і ми, дорослі, маємо сприяти цьому», – зазначила, Олена Чуйко, завідувачка кафедри соціальної реабілітації та соціальної педагогіки, доктор психологічних наук, професор.

Власне, в ході дискусійних панелей Форуму, учасники намагалися розібратися: що або хто впливає на характер соціального середовища у якому сьогодні зростають діти, які фактори ризику воно приховує та хто може стати агентами змін, здатними покращити ситуацію.

Правові аспекти інклюзії в освіті, толерантне ставлення до інших, протидія насильству щодо дитини, булінг, кіберсоціалізація, відповідальне батьківство та батьківські компетенції – це лише невеличка частина тем, котрі охопили спікери Форуму. Мабуть, назвавши виступи більшості з них «доповідями» ми втратимо левову частку їх сенсу, адже вони значно більше схожі на відверті розповіді просякнуті власним досвідом.

Це історії життя дітей та дорослих: мами дитини з аутизмом, котра стала нейропсихологом та допомагає іншим батькам вчитися приймати і любити власних дітей незалежно від особливостей їхнього розвитку; батька, котрий розуміє, що роль чоловіка у вихованні дитини не обмежується недільними прогулянками парком; мами прийомних дітей, котра за крок до абсолютного відчаю знайшла в собі сили не лише зберегти добробут своєї сім’ї, а й заснувала Школу відповідального батьківства … І ще багато історій, актуальність яких посилили приклади з реальної практики фахівців, котрі працюють у сфері захисту прав та інтересів дітей та факти представлені у дослідженнях науковців.

Не менш захопливим став другий день Форуму, котрий переніс учасників із університетських аудиторій до Музею історії України. Так-так, це не помилка, якщо вже брати курс на інклюзивність та доступність, то й дотримуватися його до кінця. Саме тому університетські заходи час від часу повинні виходити «за межі університету», що успішно й відбулося. Учасники Форуму мали змогу ознайомитися із соціокультурними практиками музейної інклюзії та відпрацювати практичні навички взаємодії з людьми, які мають вади слуху або зору.

Поєднання особистих життєвих історій, практики та науки зробило Форум майданчиком для жвавих дискусій, дозволило учасникам по-новому поглянути на актуальні виклики сучасності, вкотре переосмислити підходи до розуміння середовища, що нас оточує та розгортання власної активності у ньому. Сумніві не залишилося – середовище, що нас оточує створюємо ми самі і яким воно буде залежить від кожного з нас.