Мене звуть Ірина Власюк.

У 2022 році я проходила наукове стажування у двох університетах: Швейцарському федеральному інституті технологій Цюриха або коротко ETH (Швейцарія) та Окінавському інституті науки і технологій (Японія) та хочу поділитися своїм досвідом з молодими теперішніми чи майбутніми науковцями, адже для розвитку нашої української науки обмін досвідом є необхідною складовою. 

Спершу про ETH. 

Це університет, який в основному займається дослідженнями в галузі природничих наук, проте нейронаука, над дослідженнями в сфері якої я зараз працюю, знаходиться якраз на стику цих спеціальностей, тому мій досвід підійшов для проекту однієї з нейролабораторій. Проект, над яким я працювала, був присвячений процесу сну та прийняттю рішень при нейродегенеративних захворюваннях, де для дослідження сну використовували метод ЕЕГ. 

Варто зазначити не лише оригінальність проекту, а й сам підхід до досліджень, який я вважаю чи не найціннішим досвідом. Я була вражена відповідальністю і скрупульозністю, в хорошому сенсі цього слова, стосовно всіх кроків, які застосовувалися. Кожен акт документувався в суворо визначеній послідовності і проміжку часу. 

Перед початком самого стажування я пройшла сертифіковані курси клінічної етики, які є необхідними при роботі з людьми (з тваринами і небезпечними речовинами також). Лише після того я отримала доступ до необхідних баз даних, куди я могла вже вносити «свіжі» дані з досліджень.

На фото – портативний ЕЕГ, який розроблявся в лабораторії і використовувався для дослідження сну, а також Кампус, в якому я щодня працювала. Я спеціально вказала ЩОДНЯ, адже атмосфера роботи в команді і спілкування з однодумцями – це величезна мотивація. Це фото було зроблене, коли ми разом поверталися з лабораторії з колегами та йшли на перегляд фільму, проте експерименти сну, звісно, проводилися вночі, тому прилади часто подорожували з нами  Там я зустріла чудових людей, з якими ми до сьогодні спілкуємося і час від часу зустрічаємося – це ще один чудовий бонус усіх стажувань.

Конкретно це стажування залишило одні з найтепліших спогадів, адже це не лише про дослідження, а ще про емпатію і підтримку (коли колега готується до захисту дисертації і вся команда після роботи збирається на «репетицію» виступу), про нові знайомства і цікавих людей (коли ти говориш з цікавим стареньким, а він чи найвідоміший у своїй сфері науковець), або коли зустрічаєш людей з Колумбії, а вони люблять те ж саме аніме що і ти, і ще на додаток навчають тебе танцювати сальсу. 

Мабуть один з найкращих моментів був, коли я захистила диплом в нашому університеті, тоді мій керівник з лабораторією організували святкування успішного закінчення мого навчання, що було дуже приємним сюрпризом. Мій керівник  був не лише супервізором швейцарського проекту, а й всіляко підтримував і давав поради стосовно мого українського  дослідження на базі факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, над яким я продовжувала працювати у Швейцарії. І за цю інтеграцію досвіду я неймовірно вдячна. Так я отримала нагоду поєднати у своєму дослідженні як український, так і швейцарський підходи.

Тепер про Окінавський інститут.

Туди не легко потрапити, але не потрібно здаватися! Я подавалася в Японію як мінімум три рази, поки не отримала позивну відповідь. Тож отримувати відмови – це нормально, але якщо працювати і не здаватися, то все вийде. Японія неймовірна країна! Там ти вчишся не лише шаленої працьовитості, а й неймовірної ввічливості і взаємодопомозі. І в цей раз мені також дуже пощастило з керівником та колективом, адже перший місяць колеги активно допомагали з навчанням нових методів, а керівник регулярно проводила особисті зустрічі, на яких я отримувала не лише поради та знання, а й багато мотивації. Кожного тижня хтось презентував своє дослідження, тому це був чудовий шанс отримати навички презентації. Також кожного тижня у нас проводилася зустріч, де обговорювалися всі важливі питання щодо дослідження.

Проект, над яким я працювала, стосувався СДУГ та позивного підкріплення, де я займалася кодуванням емоційних реакцій. 

Науковий інститут, в якому я працювала, був дуже футуристичний та сучасний навіть за японськими мірками. Всі студенти жили в кампусі недалеко від лабораторій, в яких ми працювали. Коли я побачила картинку центру, то подумала що це фотошоп, але він і дійсно такий. Так виглядає науковий центр майбутнього. Центр і наш кампус знаходився на віддаленій приватній території з чудовим видом на океан, до якого ми часто спускалися плавати або займатися дуже популярним на Окінаві снорклінгом. 

В самому центрі було багато простору для студентів, спортзал, кафе, ресторан і супермаркет. А до міста постійно їздив безкоштовний автобус, так як ми були трохи далеко від нього. В цьому була своя чарівність, адже студенти жили, працювали і веселилися завжди разом, тому люди там були дуже близькі один з одним. Там я познайомилися як з японцями, так і з людьми з різних куточків світу, адже університет досить мультинаціональний. З ними я подорожувала по Японії. Нам вдалося відвідати Токіо, Кіото, Осаку, Нару та інші міста, а також потрапити в тайфун та відчути на собі землетрус. На Окінаві був вологий субтропічний клімат, тому океан був дуже теплий і вдень і вночі. А також ми отримали можливість відвідати міжнародні змагання з карате, яке в свій час зародилося на Окінаві.

Студенти мали постійний доступ до лабораторій, тому ми виробили звичку працювати в будь-який час доби. Це було дуже зручно у випадку, коли ми хотіли подорожувати і нам потрібно було надолужити роботу.

Ми не лише працювали над дослідженнями, а й відвідували різні відкриті лекції та курси японської мови за бажанням.

Ці стажування дали мені не лише цінний досвід, який я зараз використовую в нових дослідженнях, а й новий погляд на науку, нові цінності і нові цілі. Тому наука – це не лише книги і нудні обрахунки, наука – це постійний рух, новий подих і це буває дуже весело!

Ірина ВЛАСЮК
магістр психології,
випускниця ОНП «Психологія»
факультету психології
2022 року