×
×

Такий різний Еразмус

У Лукка з моєю колегою та сусідкою, Віталією.

Ciao, ragazzi!

Вже пройшло сім місяців з моменту, як я приїхала в Італію на проект EVS від Erasmus+. Чесно? Не віриться. Здається, ніби тільки вчора надсилала CV та мотиваційного листа до організації «Взаємопоміч», що займається міжнародними проектами. Я вже багато разів намагалась втрапити до подібних проектів, проте жодного разу мене не обирали, тож цього разу я надіслала листа і забула про нього, не очікуючи позитивних відповідей. Пізніше, коли мені вже надійшла відповідь від приймаючої організації, не могла повірити своїм очам, адже це означало, що лишився лише останній, третій, етап.

З моменту співбесіди до початку проекту було три тижні, проте італійці не особливо поспішали з відповіддю: чекала тиждень, ще сім днів вони надсилали необхідні документи (italian style). Тож лишився лише тиждень для того, щоб зробити візу, оформити документи в університеті, зв’язатися з усіма викладачами і щоб нарешті усвідомити, що за тиждень я від’їжджаю на рік у незнайому країну. Дуже багато стресу. Але воно того варте.

Мій координатор, до речі, італієць з усіма можливими стереотипами: з сигарою, келихом вина, постійними спізненнями, філософією «навіщо бігти, якщо ніхто не помирає». А ще він дуже турбується, щоб у світі ніхто не їв пасту з кетчупом і дуже пишається Італією, її історією та культурою.

Перші декілька тижнів в Італії пройшли дуже насичено. У нас було три проекти на вибір: робота з людьми з особливими потребами, з біженцями та з підлітками з аутизмом. Це три різні команди працівників і сотні учасників. Ще тоді як подавала документи на програму, для себе вирішила, що мене цікавить виключно проект з аутизмом, але згодом побачила, що цікаво спробувати все.

Пресс-конференція з мером Понтедера

Гучна та дружня італійська вечеря

У кожному з проектів перед волонтером стоять специфічні задачі, але їх об’єднує те, що найголовніша і, на перший погляд, найпростіша з них – спілкування. У роботі з людьми з особливими потребами і з біженцями спілкування потрібне, бо це люди, яких соціум ізолює з тих чи інших причин. З підлітками з аутизмом, бо таким чином вони вчаться будувати нові стосунки, встановлювати кордони та краще зливатися із суспільством. Всі інші завдання зазвичай сходяться на якихось моментальних потребах: допомогти з малюванням людині з ДЦП, провести людину на візочку до сусідньої кімнати, допомогти біженцю, що не знає італійської в магазині чи лікарні, провести гру чи якусь вправу для дітей з аутизмом.

Різдвяний хор

Карнавал у Сан-Джіміньяно

Окрім волонтерства протягом місяців життя тут, звісно, є ще й соціальне життя: вечірки, aperitivo та тони їжі (готуйтеся, що одяг доведеться купувати як мінімум на два розміри більше) і подорожі (тут можна закохатися в кожне маленьке містечко з першого погляду і не хотіти його лишати до скону). Пам’ятаю, що раніше вважала, що якщо побував у найбільших і найвідоміших містах, країну вже можна викреслити зі wish-list. Зараз же побувавши в сотні міст, містечок і селищ Італії, розумію, що мені не вистачить всього життя, щоб сказати, що тепер я досконало знаю цю країну.

Супер-паста з морепродуктами власного приготування

Попереду ще п’ять місяців здобування hard та soft skills, відкриття нових смаків пасти (привезіть мені хтось вівсянки, будь ласка) та нових міст.

Ci vediamo!

Світлана Карась,
студентка 3 курсу
спеціальності «Психологія»,
Еразмус-волонтер